Надання правничої допомоги особам з ТОТ ґрунтується на нормах Конституції і Конвенції

17:56 Пн 29.04.24 Автор : Ілля Бардін 8789 Переглядів Версія для друку

Попри те, що тимчасово окупована територія визнається невід’ємною частиною території України, наша держава визнає лише той окупований бізнес, податкова адреса якого зареєстрована на підконтрольній частині. Але як при цьому захищати права, гарантовані Конституцією?

Нікчемність прав

Закон №1207-VII «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» (Закон) серед іншого встановив особливості здійснення економічної діяльності. Згідно з його ст. 13 здійснення господарської діяльності юрособами, ФОП та особами, які провадять незалежну професійну діяльність, місцезнаходженням або місцем проживання яких є ТОТ, дозволяється виключно після зміни їхньої податкової адреси на іншу територію України. А правочин, стороною якого є суб’єкт, що не зробив цього, вважається нікчемним. І його досить часто не може визнати дійсним навіть суд!

Окремі території України, що входять до складу Донецької та Луганської областей, є окупованими РФ, починаючи з весни 2014 року. Межі та перелік окупованих у той час районів, міст, селищ і сіл, частин їх територій було визначено Президентом України за поданням Міноборони. Водночас, за Законом дата початку і дата завершення тимчасової окупації територій визначаються у порядку, встановленому Кабміном. Він встановлений постановою від 06.12.2022 № 1364 «Деякі питання формування переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією» і передбачає, що перелік ТОТ затверджується Міністерством з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій за погодженням з Міноборони з урахуванням пропозицій відповідних обласних, Київської міської військових адміністрацій.

Виходить, що ті суб’єкти, хто після окупації потрапив у ці списки ТОТ і не встигли перереєструватися, позбавлені можливості укладати угоди, зокрема, отримувати послуги за законодавством України. В тому числі, правничі!

Так, адвокат, який підписав договір з клієнтом, чудом виїздить з окупації разом з керівництвом юридичної особи, але на першому ж блокпосту правоохоронці заявляють, що договір з фірмою є нікчемним, а адвокат не має повноважень на представництво. Більше того, якщо договір буде підписаний вже на підконтрольній території, він усе одно не вважатиметься уповноваженим представником. І за наявною в нас інформацією вже значна кількість осіб не змогли скористатися допомогою адвокатів за такою помилковою позицією.

Таку ідею, на жаль, сповідують деякі українські суди з адвокатами. І у своїй практиці автор разом з колегами стикнулися із подібним підходом.

Так, у справі №913/768/21 Східний апеляційний господарський суд повернув подану скаргу, як таку, що підписана особою, яка не має права її підписувати (ухвала від 15.11.2023). Адже договір про надання правничої допомоги був укладений із підприємством із місцезнаходженням та ТОТ. Пославшись на положення ст. 13 Закону, суд дійшов висновку про нікчемність цього правочину.

Але ж як бути зі статтею 59 Основного Закону, що гарантує кожному право на професійну правничу допомогу? Фактично висловлена судом позиція порушує це конституційне право!

Діяльність споживача

Ми не погодилися із таким підходом та подали касаційні скарги. Ключовою у правовій позиції була думка, що ст. 13 Закону спрямована на обмеження саме господарської діяльності, яку слід відмежовувати від надання правничої допомоги. І у Верховному Суді з цим погодилися.

Там послалися на постанову Великої Палати ВС від 07.02.2024 у справі №910/3831/22, де адвокат представляла суб’єкт господарювання з окупованої території. Хоча ВП не сформувала якогось правового висновку, водночас, не було заявлено і про нікчемність укладеного договору про правничу допомогу. Навпаки, суд допустив адвоката до представництва сторони з ТОТ, та компенсував останній витрати на правничу допомогу (одним із доказів понесення яких був договір про надання правничої допомоги).

І у нашій справі Верховний Суд не побачив підстав для відступу від такої позиції ВП ВС.

Додатково високі судді відзначили, що відповідно до ст.ст. 2, 3 Господарського кодексу під господарською діяльністю у розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Учасниками відносин у сфері господарювання є суб'єкти господарювання, споживачі, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією, а також громадяни, громадські та інші організації, які виступають засновниками суб'єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності.

Ст. 13 Закону, хоча й має назву «Особливості здійснення економічної діяльності на тимчасово окупованій території», втім у її ч.2 вживається термін саме господарська діяльність. З цього ВС зробив висновок, що ці положення поширюються на договори, які укладаються суб’єктом господарювання при здійсненні ним господарської діяльності, тобто у випадках, коли він реалізує продукцію, виконує роботи, надає послуги. Водночас, за договором надання правничої допомоги суб’єкт господарювання не надає послуги, а навпаки – отримує правничу допомогу, тобто є споживачем послуги.

Правнича допомога

Окремо ВС також звернув увагу, що право особи на справедливий суд та отримання правничої допомоги передбачено Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод.

Відповідно до норм Конституції (ст.ст. 55, 59, 124) кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав. А права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір.

Крім того, ніхто не може бути обмежений у праві на доступ до правосуддя, яке охоплює можливість особи ініціювати судовий розгляд та брати безпосередню участь у судовому процесі, або позбавлений такого права (див. рішення КС від 12.04.2012 №9-рп/2012).

Завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов’язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави (ч.1 ст.2 ГПК). І право на звернення до господарського суду гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Відмова від права на звернення до господарського суду є недійсною. Жодна особа не може бути позбавлена права на участь у розгляді своєї справи у визначеному законом порядку (ст.4 ГПК).

Для надання професійної правничої допомоги в Україні діє адвокатура. Засади організації і діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні визначаються законом. Виключно адвокат здійснює представництво іншої особи в суді, а також захист від кримінального обвинувачення (ст.131-2 Конституції).

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (ст. 16 ГПК). Адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правничої допомоги (ч.1 ст.26 Закону «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»). Цей договір є домовленістю, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об’єднання) зобов’язується здійснити захист, представництво або надати інші види правничої допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов’язується оплатити надання правничої допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Європейські засади

Відповідно до ст.17 Закону «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику ЄСПЛ як джерело права.

А ЄСПЛ звертав увагу, що невід’ємною частиною права на справедливий суд, яке закріплено в ст.6 Конвенції, є право на правничу допомогу. Тож будь-яка особа має право скористуватися правовою допомогою і держава має гарантувати дотримання цього права!

Це питання розглядається Євросудом у контексті права на доступ до суду та принципу рівної зброї (equality of arms): сторона судового процесу не повинна бути позбавлена можливості ефективно представити свою позицію у суді, а також їй має бути надана змога представити свою позицію нарівні із протилежною стороною. Ст.6 Конвенції надає державі вільний вибір засобів, які будуть використані для гарантування учасникам судового процесу цих прав. Одним із таких засобів є інститут правової допомоги (рішення від 15.02.2005 у справі «Steel and Morris v. the United Kingdom», заява №68416/01).

Керуючись цими позиціями, Верховний Суд дійшов висновку, що право особи на справедливий суд ґрунтується на законодавчих актах вищої юридичної сили, а саме - Конституції України та Конвенції.

Відтак, обмеження права особи на професійну правничу допомогу є необґрунтованим. Зокрема, й з тих підстав, що місцезнаходження чи місце проживання останньої в умовах війни опинилося в окупації. І чинне процесуальне законодавство не забороняє таким особам виступати як позивачами, так і відповідачами в суді, тобто визнає їх процесуальну правоздатність.

А спроби позбавити (обмежити) особу у можливості користуватися правничою допомогою призведе до порушення норм Конституції, ГПК та основних засад господарського судочинства, зокрема принципу змагальності.

Зрештою керуючись такими міркуваннями, Касаційний господарський суд ВС у справі № 913/768/21 скасував ухвалу Східного апеляційного господарського суду та повернув матеріали для продовження розгляду зі стадії вирішення питання про наявність або відсутність підстав для відкриття апеляційного провадження.

***

Значення даного рішення в сьогоднішніх умовах важко переоцінити. Висловлені у ньому позиції дають підстави зробити кілька принципових висновків, якими адвокати мають керуватися під час супроводження справ, де однією із сторін є особи, місце проживання (місцезнаходження) яких зареєстровано на ТОТ.

Положення ст. 13 Закону №1207-VII «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» не поширюються на договори про надання професійної правничої допомоги.

Ці договори, якщо вони укладені з особами, місце проживання (місцезнаходження) яких зареєстровано на тимчасово непідконтрольній (окупованій) території України, не є нікчемними. На їх підставі виникають правовідносини адвоката та клієнта із усіма відповідними правами та обов’язками.

Головне, щоб клієнт знаходився на підконтрольній території фактично (фізично), а реєстрація на ТОТ не є підставою для обмеження в праві на захист.

Це ґрунтується на положеннях Конституції України та Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Інше тлумачення норм законодавства України та їх застосування порушує конституційне право на правничу допомогу, гарантії справедливого суду, а також дискримінує осіб, місце проживання (місцезнаходження) яких зареєстровано на ТОТ.

Дія Закону №1207-VII розповсюджується лише на господарську діяльність, а не на адвокатську.

Остання регулюється спеціальним Законом «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».

Цей перший переможний прецедент з'явився завдяки плідній співпраці та принциповій позиції автора статті та його колег - Тараса Баранова, Артура Колісниченка, Катерини Чижик та Ігоря Жаданова.